ЄІБ за межами ЄС
За межами ЄС, видача кредитів ЄІБ ґрунтується на зовнішніх принципах співробітництва і розвитку ЄС. Цілі зовнішнього кредитування ЄІБ зосереджені головним чином на приватному секторі і розвитку інфраструктури, підтримці присутності ЄС разом із забезпеченням прямих іноземних інвестицій та передачі технологій, захисті та покращенні стану навколишнього середовища, і більшому акценті на енергетичній безпеці.
ЄІБ вирізняється серед інших мФО тим, що є частиною інфраструктури демократичних установ. ЄІБ також знаходиться у повній власності 27 країн-членів Європейського Союзу. Мандати, у відповідності до яких банк провадить свою діяльність, передбачають питання, котрі представляють інтерес для багатьох громадян ЄС, включаючи „зменшення бідності” як частину Котонської угоди, екологічну сталість та розвиток інфраструктури (хоча всі ці складові надто часто відіграють другорядну роль порівняно із надмірною зацікавленістю ЄІБ розвитком приватного сектору і безпекою енергозабезпечення). Таким чином, тиск з боку багатьох зацікавлених сторін, постраждалих громад та людей, які використовують свої демократичні права як європейські громадяни, може стати корисним для ЄІБ.
Мандати ЄС:
Підготовка до вступу за новим мандатом зовнішнього кредитування: Країни-кандидати та потенційні кандидати у регіоні розширення
Європейське сусідство за новим мандатом зовнішнього кредитування: Середземноморська програма сусідства, росія та східні сусіди
розвиток — згідно Котонської угоди: країни африки, басейну Карибського моря і Тихого океану і Пар
економічне співробітництво за новим мандатом зовнішнього кредитування: азія і латинська америка (ала).
Зобов’язання ЄІБ відповідно до законодавства ЄС
Європейський інвестиційний банк займає доволі цікаву і неоднозначну правову позицію. ЄІБ був заснований у 1957 році за римською угодою, однак це — не формальна „установа” Спільноти на зразок тих, що перелічені у Статті 7 Угоди. Він не називається установою із законодавчими чи правозастосовними завданнями, а також не формує політику. Натомість ЄІБ був створений, як незалежний фінансовий орган зі своєю власною правосуб’єктністю та адміністративною структурою, аби ефективно функціонувати у ролі фінансової установи.
Ця незалежність означає, що ЄІБ має значну правову широту. ЄІБ послідовно намагався застосовувати більшу частину законодавства ЄС у максимально спрощеному та полегшеному варіанті, так що інші органи ЄС, зокрема Європейська комісія, були змушені притягати ЄІБ до відповідальності перед Європейським судом по декільком питанням.
ЄІБ не несе жодної юридичної відповідальності по закону перед людьми, які постраждали внаслідок його рішень; вони повинні звертатися до країн-членів ЄС, котрі у багатьох випадках не бажають чи навіть не в змозі притягнути до відповідальності ЄІБ.
Орхуська конвенція, один із елементів законодавства ЄС, яким підпорядковується ЄІБ, дає громадськості права доступу до інформації, участі у прийнятті рішень та доступ до відправлення правосуддя з екологічних питань. Залишається спостерігати наскільки Конвенція, яку було впроваджено у законодавчі акти ЄС тільки у 2006 році, змінить підхід ЄІБ до рішень по проектах та політиках, що зажили сумної слави через свою ізольованість та брак доступної інформації. Проте цікавими аспектами Орхуської конвенції є те, що вона проактивна: вона вимагає від ЄІБ та компаній, які позичають у нього гроші, активно розповсюджувати інформацію про проекти і залучати людей та громади, що зазнали впливу проектів. Небажання виконати ці умови може призвести до процесу юридичної компенсації. Зважаючи на вперте бажання Банку привертати якомога менше уваги до себе, ЄІБ опиняється у скрутному становищі: спілкуватися з людьми або, можливо, йти до суду.
