Асиметрія Європи

 

Територіальна асиметрія в Європі: моделювання для України

В умовах глобалізації світового господарства взагалі і європейської інтеграції зокрема конче важливим є виділення одного-двох показників, які  б найбільш інформативно передавали особливості внутрішньорегіональної  динаміки як країни в цілому, так і коаліції регіонів в межах конкурентного економічного середовища. З огляду на це метою пропонованої статті є  дослідження шляхів та напрямів імплементації європейської системи показників регіональної динаміки та виділення конкретних рівнів територіальних диспропорцій в Україні та в ЄС. Розв’язання цієї фундаментальної  задачі неможливе без вирішення щонайменше двох завдань: визначення  тенденцій регіонального аналізу в Європейському Союзі та співставлення  рівнів розвитку вітчизняних адміністративно-господарських територій з  аналогічними таксонами в ЄС.


Дослідження регіональної асиметрії завжди в світовій економіці базувалася на тому припущенні, що в умовах функціонування кейнсіанської (неокейнсіанської) моделі розвитку держава має всі можливості знайти ефективні механізми та інструменти для долання регіональних диспропорцій,  які неминуче виникають в процесі швидкого руху факторів виробництва і  передусім – капіталу. В умовах соціалістичного ведення господарства з її  планово-адміністративною економікою можливості макроекономічного регулювання гіперболізувалися, а очікувана (за Я. Тінбергеном) конвергенція  двох систем дозволяла відносно ефективно втілювати в життя ідеї У. Айзарда, А. Вебера, А. Льоша, П. Хаггета та багатьох інших грандів регіональної  теорії ХІХ–ХХ ст. при розробці моделі нівелювання, коли створювалися  різні умови розвитку територій від штучного стримування гіперактивних  до стимулювання депресивних у 90-х роках ХХ ст.

Перехід більшості постіндустріальних країн до неоліберальної моделі  розвитку, посилення впливу ТНК та ТНБ суттєво обмежили можливості урядів вплинути на ситуацію в регіонах, а механізми та інструменти, що  використовувалися у попередні роки втратили сенс з огляду на стихійність  руху капіталу. Зазнала змін також концепція «пропорційного розвитку регіонів», адже в умовах посилення глобалізації світового господарства «бунт»  багатих регіонів проти бідних є неминучим, а відтак про пропорційне зростання в сучасних умовах не може бути й мови. Натомість загроза розвалу  національних держав підштовхує постіндустріальні країни та їх інтеграційні угруповання до більш рішучих дій щодо уникнення процесу регіональної маргіналізації через створення нових механізмів та інструментів  регулювання регіональної конвергенції. Виявлення асиметрії економічного розвитку стало при цьому найважливішою основою модернізації регіональної політики. Теоретичні підвалини цього процесу були закладені в  Європейському Союзі, який на зламі тисячоліть мав найвищі в світі досягнення в галузі регіональної конвергенції. Доволі чітко це закріпилося у  продукуванні нових теорій, пік чого припадав на кінець ХХ – поч. ХХІ ст.

Слід звернути увагу також на те, що особливого значення в Євросоюзі  набули: теорія конкуренції європейських міст та регіонального (просторового) планування. Дещо незвичайними виглядають також теорії М. Кітінга  та М. МакДжиніса, які відображали бажання європейців гармонізувати економічні та природні регіони, в тім хоча це і виглядає доволі привабливим, реального механізму, а головне – фінансових ресурсів у постіндустріальних  країнах поки що замало.
еволюція регіональних теорій внесла значні зміни в інтерпретацію реально існуючих показників, які перестали задовольняти аналітиків. Кожного разу наводилися нові дані, що суперечили здоровому глузду . Наприклад усереднений показник валового внутрішнього продукту мало  що говорив про його розподіл і перерозподіл. Структура зайнятості, приміром, в рекреаційному бізнесі (на яких-небудь островах) могла бути тотожньою до частки сфери послуг у будь-якому регіоні постіндустріальної  країни. Аналогічної критики заслуговували також рівень безробіття, коефіцієнт Джині та індекс людського розвитку (в ЄС він не є визначальним  при вирішенні питання про надання системної допомоги регіонам-аутсайдерам). Не відмовляючись від «умовно старих» індикаторів, в постіндустріальних країнах тим не менше все частіше починають використовувати нову систему розрахунків. З нашої точки зору до таких слід віднести: валовий міський продукт (ВМП), метод «контрастних регіонів» та соціальний  кластер.

ВМП є доволі важливим економічним показником, який чітко розмежовує сконцентровану економічну активність у містах та в цілому високий  рівень депресивності у сільській місцевості. Якщо не ділити ПІІ, ВДВ та  інші макропоказники на площу (у т.ч. сільськосподарську) і на чисельність  сільського населення, то отримаємо індикатори, які в цілому відповідають  парадигмам «регіон як квазідержава», а в інноваційних системах – «регіон  як квазікорпорація». Метод «контрастних регіонів» є доволі простим, тому що виявляє максимальну розбіжність між лідерами і аутсайдерами (тобто екстремальними  точками) праворуч і ліворуч від умовної лінії симетрії, даючи таким чином  повну відповідь на питання «куди рухаються регіони». Для ЄС – посилення асиметрії є прямим доказом прорахунків в реалізації наднаціональної  регіональної політики. Слід зазначити також, що за цим методом упродовж 1990–2000 рр. для Євросоюзу був притаманний процес конвергенції  регіонів за рівнем NUTS-2, втім були і виключення – п’ять регіонів Греції  (найбільш депресивні в ЄС-15) не тільки не вирівняли свій потенціал, а й  навпаки – віддалилися від умовної лінії регіональної симетрії в межах Європейського Співтовариства.

У 1999 році англійським економістом Андресом Родрігесом-Посе була вперше запропонована нова індикативна модель для вимірювання регіональної динаміки соціально-економічного розвитку, що отримала назву  «соціальний кластер». Вона включала наступні індикатори:
1. Темпи економічного зростання (economic growth rates);
2. ВВП на душу населення (GDP per capita, PPS);
3. Структура зайнятості (employment structure) у т.ч. частку:
– сільського господарства (agriculture);
– промисловості (industry);
– сервісних галузей (service).

Переваги пропонованої А.Родрігесом-Посе моделі полягали в наступному: вона мала комплексний характер і не зводилася до одного-, двох параметрів, які ще до недавнього абсолютизувалися Євростатом; соціальний  кластер дозволив врахувати не тільки, а в ряді випадків не стільки сам індикатор економічного розвитку, скільки темпи його соціального зростання,  а головне – структурні зміни у господарстві, що сталися в регіонах впродовж певного часового лагу; чітко співпадала з проголошеними на самміті  в Берліні (1999) цілями європейської регіональної політики.

 
Асиметрія  Європи  

Метки

Схожі повідомлення

  • No Related Posts

Автор