Грошова (валютна) інтеграція

 

Для того, щоб досягти сучасного стану монетарної інтеграції, країни Європи пройшли складний і дуже напружений шлях розвитку валютних систем. Перевантаження Сполучених Штатів Америки відповідальністю за розвиток всіх країн Європи можливо було уникнути тільки, якщо запроваджувалась високо розвинута європейська валютна система (ЄВС).  Це у свою чергу спонукало до більш прискореної інтеграції в Європі, до побудови Спільного ринку Співтовариства, до подолання першкод для переміщення товарів та факторів виробництва. Треба було взаємно зафіксувати курси європейських валют, незважаючи на складнощі до впровадження єдиної сільськогосподарської політики (яка безпосередньо впливала на зміни валютних курсів).
Європа всі ці питання вирішувала комплексно. Але першочерговою метою було створення зони валютної стабільності в Європі, а далі рух у напрямку Економічного та валютного союзу. Зазначимо, що ЄВС мала однаково сприяти як стабільності внутрішньо економічного рівня цін у країнах – учасницях ЄС, так і стабілізації валютних курсів між цими країнами. Важливо і те, що досягнення стабільності валютних курсів за рахунок внутрішньо економічної стабільності рівня цін окремих країн виключалось з самого початку. Передумовою для більшої стабільності валютних курсів було зближення рівнів інфляції країн-членів та очікуване посилення міжнародної торгівлі.

Фахівці відзначають, що ЄВС не є системою, яка створена за угодою або рішенням, вона є скоріше переплетінням старих і нових рішень та угод. І найважливішими структурними елементами ЄВС було ЕКЮ, Європейський фонд валютного співробітництва, резервна політика у взаємодії з кредитними механізмами і системою інтервенцій. Зрозуміло, що центральним елементом ЄВС була спочатку ЕКЮ (яка замінила в 1979 р. Європейську розрахункову одиницю), а зараз є ЄВРО.
Найважливішою рисою, що відрізняє їх від інших штучних одиниць, наприклад СПЗ, є забезпеченість їх емісії золото-доларовими запасами країн-учасниць.

Вони використовувались і використовуються у приватному обороті, у фінансових та банківських операціях, внутрішньо фірмовому обороті ТНК.
Останнє для нас найбільш важливо в плані цієї роботи.
Багато було поступових кроків і далекосяжних угод. Наприклад, БазельНабурзька угода між головами емісійних банків ЄС узгоджувала політику регулювання процентів та проведення інтервенцій (1987 р.), що робило спільну європейську валюту більш витривалою щодо впливу короткострокових змін грошової маси. Були спекуляції і спади довіри, але незважаючи на спекулятивні атаки вдалось вийти на сучасний рівень інтеграції переважно за рахунок ефективного функціонування загально єврейських інституцій. А саме, Європейського валютного інституту, Європейської системи центральних банків на чолі з Європейським центральним банком (ЄЦБ).

Все це дає змогу зараз виконувати рекомендації щодо зростання грошової маси, виходячи з таких припущень:
— Зростання середньозваженого  індексу споживчих цін (СІСЦ) щодо попереднього року у валютному просторі євро має становити менше 2%;
— Темп зростання реального ВВП мають знаходитися між 2 і 2,5% на рік;
— У середньостроковій перспективі швидкість обороту М3 має скорочуватися приблизно на 0,5 – 1 % щорічно.
Слід зазначити, що пряма вигода від ліквідації витрат страхування на випадок втрат від курсових коливань (а саме — за рахунок впровадження єдиної валюти) та від ліквідації трансакційних витрат у взаємодії з перевагамиекономічного союзу має сприяти в довгостроковому періоді приросту інвестицій і разом з тим надавати додаткові, непрямі переваги.

Так , малі відкрити національні економіки, як наприклад Бельгія, Люксембург, Данія та Ірландія, чиї валюти не часто використовуються як міжнародний платіжний засіб, виграли відносно більше від ліквідації цих трансакційних витрат. Зазначимо, що виграш цих країн оцінюється до 0,9% ВВП. Крім цього, виникає економія витрат і часу при міжнародних розрахунках. А саме для нас головне – єдина валюта сприяє зменшенню внутрішніх витрат підприємств за умов тримання грошової готівки в галузі бух обліку та при страхуванні валютних ризиків у міжнародних операціях, а це найпотужніше обґрунтування необхідності створення промислово-фінансових груп.

Загалом  зменшення витрат на валютні операції та страхування від курсових коливань оцінюється Комісією ЄС більше 0,5% ВВП на рік або, відповідно, 1319 млрд. євро для всього ЄС; для невеликих країн-учасниць – до 1% ВВП. Враховуючи це, можна виділити певні принципи монетарної інтеграції для країн – нових членів.
1. Паралельність номінальної та реальної конвергенції. Завдяки пристосуванню своєї економіки до відповідних структурних реформ ЄС країни кандидати прискорюватимуть процес економічного надолуження. Внаслідок цього рівень життя в цих країнах зростаючими темпами наближатиметься до рівня ЄС (реальна конвергенція).
2. Спрямування країнами-кандидатами їхньої грошової політики на досягнення та забезпечення стабільності цін.
3. Бездоганне функціонування банківської системи.

Це те, що зробив Європейський Союз в напрямку прискорення інтеграційних процесів у монетарній сфері, яка стала стрижнем успішної політики об’єднання всіх країн Європи навколо спільних цінностей Християнського Світу. Ми бачимо зараз як можна зробити це об’єднання на засадах розвинутої грошово-кредитної системи, що і зробили країни Великої Четвірки (Франція, Англія, Німеччина, Італія). Але нам не дуже комфортно було б  в цьому об’єднанні, в першу чергу, завдяки відсутності досвідчених національних кадрів в банківській сфері. Те, що Україна витримала тест на конкурентоздатність високо — технологічних галузей (наприклад, аерокосмічна галузь), ще не говорить про то, що розбудовані комерційні банки можуть із успіхом працювати на світовому ринку.  Тому і опора повинна бути, в першу чергу, не на монетарні інститути, а на науково-виробничі комплекси, які  будуть виводити на передові рубежі спочатку свої корпоративні комерційні банки, а потім і всю банківську сферу держави. Саме в цьому  і повинно бути  стратегічне завдання, яке стоїть перед керівництвом України у першій четверті ХХІ століття.