КОРУПЦІЯ В УКРАЇНІ ЯК ПЕРЕПОНА

 

Відсутність прозорості, налагоджені фінансові маніпуляції чиновників та політиків на усіх щаблях влади, заанґажованість судів та правоохоронних органів перетворили корупцію в Україні на повсюдне масове явище, яке стало системою в суспільстві. Принципово важливим є те, що масова корупція унеможливлює побудову здорового громадянського суспільства, в якому населення контролює дотримання й виконання владою правових норм. За таких умов гальмуються ринкові реформи, а економічна політика не може набути соціально спрямованою.
Корупція становить небезпеку саме як сфера зловживань, що проявляється в структурі державної влади, поширюється на все суспільство, зачіпає всі верстви населення, що, в свою чергу, відбивається на показниках суспільного розвитку. Корупція крапля за краплею підточує народні багатства. За оцінками Світового банку, щорічні втрати України від поширення корупції складають близько два мільярди доларів. Однак, сьогодні спеціалісти зазначають – щороку завдяки корупції „налівойде майже 50мільярдів гривень, що є еквівалентом близько 7 мільярдів доларів… Конституція України гарантує громадянам здійснення прав і свобод у всіх сферах суспільного життя. Так чи інакше нам доводиться мати справу з управлінськими кадрами на різних щаблях функціонування держави.

Якість надання населенню послуг владними інституціями напряму залежить від рівня компетенції управлінських кадрів, їх професійної підготовки і, що важливо на сучасному етапі формування комунікації на рівні держава – громадянин, морально-етичної зрілості. За  роки незалежності України процес формування громадянського суспільства ще не сягнув тих горизонтів, коли громадянин може задовольняти свої суспільні потреби за найкращими зразками світових стандартів. Радше навпаки, процес періодичної трансформації влад обумовлює систематичну зміну управлінських кадрів зверху донизу, що передбачає різні ціннісні орієнтири персоналій, які приходять до керма влади. І, далеко не завше, світоглядне бачення управлінців різного масштабу збігається з ідеалами справедливості, гуманності, та, навіть, законності. На сучасному етапі криз та суспільних перетурбацій особливого значення набуває впровадження в практику діяльності управлінських структур принципів і норм управлінської етики, які є обов‘язковою складовою розвинутих демократій.

Вже не перший рік українські фахівці дискутують про місію сучасного управлінця. Важливо визначити шляхи виходу з кризового стану для подальшого оновлення системи суспільних відносин, налагодження взаємодії держави і громади. Рішення можна знайти, лише відповівши на запитання: яке майбутнє ми хочемо отримати, який державний службовець потрібний в майбутньому? Чи він просто споживач жувальної гумки, хабарів та комфортного побуту, чи це буде творець нових відносин партнерства і співпраці? Чи це буде бюрократ, який рятується від зайвої роботи, чи людина, що служить своєму народові, дбає про його розвиток та зростання? Відповіді на ці питання давно існують у нормальному цивілізованому світі – він (службовець) має плекати моральні здобутки й духовні цінності, що дійшли до нас завдяки етичним правилам, нормам і звичаям з релігії, історії та культури.