Промислово-Фінансові Групи (ПФГ)

 


Криза, що охопила весь народногосподарський комплекс країни, спонукала до пошуків нетрадиційних економічних моделей стабілізації та зростання.
Однією з таких моделей,  є інтеграції промислового та банківського капіталів у формі промислово-фінансових груп (ПФГ). Подолання кризового стану національного господарства, і агропромислового комплексу зокрема, та формування ринкових відносин  неможливо здійснити без докорінних економічних перетворень.

На особливу увагу заслуговує питання державної підтримки створення промислово-фінансових груп. Як свідчить світовий досвід, функції держави полягають у стимулюванні процесу об’єднання промислового і фінансового капіталів. За підтримки держави активно створювались промислово-фінансові групи в Південній Кореї, Японії, Німеччині, США та ряді інших країн. Серед країн співдружності значна держана підтримка інтеграції промислового і фінансового капіталу спостерігається в Росії, де зареєстровано і діє понад 60 промислово-фінансових груп з річним оборотом продукції в обсязі більше ніж 10 ВВП.
В даний час підприємства дедалі більше віддають перевагу грошовому інвестуванню. Це пов’язано із збільшенням кількості підприємств, що мають сучасну технологію виробництва і готові випускати продукцію високої якості. Відсутність оборотних коштів не дає їм змоги вийти на повну потужність.
Показник виробництва є найкращим індикатором прогресивності управлінських рішень. Саме таким прогресивним управлінським рішенням можна охарактеризувати створення промислово-фінансових груп.
Великим кроком до вирішення суттєвих проблем координації відтворюючих процесів є розбудова сучасних транснаціональних корпорацій (ТНК), їх підтримка з боку національного керівництва індустріально розвинутих країн. Але швидкий розвиток змін у технологічному базисі та нові відкриття вже висвітили майже всі невирішені питання тієї організація яка існує і в США, і в Європі, але намітились і суттєві позитивні рішення у модернізації капіталу організації, а саме, у створенні сучасних структур координації виробництва і співпраці.

Аналіз розвитку ПФГ доводить, що існує дві лінії групування. Одна стосується об’єднання найбільших фірм — це і є утворення власне ПФГ. Друга пов’язана з тим, що навколо великої фірми групується ряд дрібних фірм — це є створення так званих підприємницьких структур. Вони являють собою мережу майнових і контрактних відносин між великою фірмою-олігополістом та дрібними фірмами. Інтеграція підприємств у рамках такого утворення — переважно вертикальна, відповідно встановлюється «зверху донизу» контроль за діяльністю учасників групи. Зустрічається і горизонтальна інтеграція у виробництві готових товарів і наданні послуг.

Справа в тому, що технологія виробництва об’єктивно зумовлює той або інший оптимальний розмір виробництва. Вихід за межі цього розміру веде до економічних втрат. Компанії, які купують компоненти своїх виробів у зовнішніх постачальників, мають ряд переваг. Найперша — це те, що можна уникнути властивого великому бізнесу організаційного розбухання. Такі компанії виграють і у використанні нової технології: їм не потрібно купувати її на стороні, оскільки вона створюється постачальниками, відповідно не виникає необхідності в тому, щоб займатися перенавчанням працівників і вносити тисячі змін у процедуру управління та організації. Такі компанії, відтак, суттєво скорочують витрати щодо адаптації до інвестиційно-інноваційних процесів. На противагу цьому орієнтація на виробництво всіх компонентів усередині даної величезної компанії породжує загрозливу жорсткість, не дає свободи вибору й маневрування. Єдиний виробник компоненту всередині компанії отримує можливість стати «внутрішнім монополістом», здатним піднімати ціни для своїх споживачів. Тому всі великі корпорації мають багатоджерельне зовнішнє постачання необхідних комплектуючих. Але отримання їх від зовнішніх постачальників має свої недоліки: посилюється ненадійність поставок, збільшується ймовірність погіршення якості. На подолання цих недоліків і спрямовується діяльність підприємницьких груп, для яких характерні постійні зв’язки з незалежними постачальниками.

Великі ПФГ, як правило, мають цілу мережу науково-дослідних підрозділів і діють за принципом «наука — виробництво — фінансові структури — ринок».
Ще один напрям їх діяльності — це придбання компаній, які досягли успіху в розробці технологій, що дає можливість доповнити й збагатити їхню технологічну базу. Фінансуючи венчурні фірми, компанія фактично контролює її діяльність. Крім того, набуло поширення явище, коли ПФГ скуповують венчурні фірми, які є перспективними щодо так званих довгострокових інтересів ПФГ.

Групування підприємств у багатьох випадках є їх самостійною реакцією на проблеми, що виникають в економіці:
— розрив господарських зв’язків;
— нестача оборотних коштів;
— скорочення бюджетного фінансування;
— тиск з боку сильних конкурентів на внутрішньому й зовнішньому ринках;
— відсутність погодженості в управлінні тими технологіями, які не пов’язані з підприємством.
Підприємства, об’єднуючись у ПФГ, одержують широкі перспективи для розвитку:
— кооперування в постачально-збутовій діяльності задля скорочення транспортних витрат;
— підвищення погодженості дій підприємств в умовах виробничого кооперування;
— розширення кола інвесторів, зміцнення відносин з кредитно-фінансовими установами;
— об’єднання інвестиційних ресурсів;
— оптимізація матеріально-фінансових потоків;
— зменшення потреби в оборотних коштах на підставі зміцнення платіжної дисципліни партнерів по групі, високооборотних товарних кредитів, векселів, транспортних цін тощо;
— полегшення відстоювання групових інтересів у державних інстанціях;
— прагнення скористатися потенційними можливостями інтеграції без жорсткої централізації контролю за ресурсами.

 
Промислово-Фінансові Групи (ПФГ)  

Метки

, , ,

Схожі повідомлення

  • No Related Posts