Минуле і майбутнє ЄС

 


Сьогодні як прибічники, так і супротивники Європейського Союзу одностайні в тому, що європейська соціальна  модель зазнає значного тиску і навіть перебуває під загрозою краху. Дехто розглядає шістдесяті і сімдесяті роки минулого століття як “золотий час” держави  загального добробуту: темпи економічного зростання тоді  були високими, а рівень безробіття – низьким. За їхніми  словами, соціальний захист існував для всіх, і громадяни  загалом почувалися набагато впевненіше, ніж тепер. На  їхню думку, на європейську соціальну модель вплинули  зовнішні сили, передусім представники лібералізації, поступово ослабили її і частково навіть зруйнували.
Дійсність насправді складніша. У таких країнах- членах ЄС, як Іспанія, Португалія, Греція, а також у більшості нових держав, що пізніше вступили до ЄС, взагалі  не було ніякого “золотого часу”, тому що заходи для розвитку держави загального добробуту були в них слабкими  і недостатніми. Та навіть і в країнах з розвинутими системами добробуту протягом “золотого часу” насправді  далеко не все було золотим. Для цієї епохи характерним  було масове виробництво та бюрократична ієрархія, стиль  менеджменту часто був автократичним, а багато робітників змушені були працювати на конвеєрі. Лише деякі жінки  з власної ініціативи могли знайти бажану для себе роботу.

Тільки незначна кількість молодих людей закінчувала гімназії чи вищі навчальні заклади. Рівень тодішньої системи  охорони здоров’я був нижчим за нинішній. Робітників  старшого віку витісняли з робочого процесу шляхом жорсткого регулювання пенсійного віку. Держава поводилася  з населенням швидше як з пасивними підданими, ніж з  активними громадянами. Деякі зі змін у системах добробуту за останні 30 років якраз і мали на меті подолання цих  недоліків. Отож вони були одночасно і прогресивними,  і необхідними. Звичайно ж, світ дуже змінився після закінчення  “золотого часу”. Європейська соціальна модель та й сам  Європейський Союз певною мірою були супутнім продуктом тогочасного біполярного світу. ”Змішана економіка” та  кейнсіанська держава загального добробуту повинні були  одночасно відмежувати Західну Європу, з одного боку, від  американського ринкового лібералізму, а з іншого – від  орієнтованого тільки на державу радянського комунізму.

Падіння Берлінської стіни майже цілком змінило характер  Європейського Союзу. Ще й дотепер не вирішені проблеми  ідентичності, викликані цим переломом. Підтвердженням  цього може бути відмова громадян Франції і Нідерландів  проголосувати за проект європейської конституції, що  стало „притчею во язицех”.

Занепад кейнсіанства на Заході та розвал радянського  комунізму більшою чи меншою мірою можна пояснити  тими ж тенденціями: інтенсифікацією процесів глобалізації, розвитком світового інформаційного суспільства, згортанням промисловості (і її перенесенням у менш розвинуті  країни). Сюди ж можна зарахувати також розвиток нових  форм індивідуалізму та споживання. Ці зміни не були  тимчасовими, їхній вплив відчутний і нині.

Поняття “європейська соціальна модель” не може похвалитись довгою історією. Його почали вживати на початку  вісімдесятих років, а до цього переважно говорили про  “соціальну Європу”. Не випадково ця категорія набула  поширення саме тоді, коли досягнув розквіту ринково- ліберальний світогляд. Поняття європейської соціальної моделі було складовою частиною спроби підкреслити  особливості “європейського утворення” на противагу новій  ортодоксальності ринку.

Великі глобальні тенденції мали фундаментальне значення. Проте при цьому вирішальним є розуміння того,  що нинішні проблеми європейської соціальної моделі  криються не лише в змінах міжнародної ситуації. Деякі  з ключових проблем є суто внутрішніми або ж дуже опосередковано пов’язаними зі змінами у світі. До цих ключових проблем належать демографічні зміни, особливо  старіння населення і пов’язані з ним проблеми пенсійного  фінансування та швидке зниження рівня народжуваності,  а також зміни у структурах сім’ї: зараз набагато більше, ніж  раніше, неповних сімей, більше жінок і дітей, які живуть  у бідності. Нарешті, ключовою проблемою є і високий  рівень безробіття, за який частково несуть відповідальність нереформовані ринки праці.

Деякі спостерігачі схильні недооцінювати труднощі,  перед якими стоїть нині Європа. Це особливо помітне тоді,  коли Європейський Союз порівнюють зі Сполученими Штатами. Згідно з аргументацією окремих авторів, європейці одного разу вже прийняли рішення про стиль свого  життя. Отож вони цілком свідомо відмовились від певної частини можливого економічного зростання, щоб мати  більше вільного часу для дозвілля, ніж більшість американців. Разом із тим продуктивність праці в деяких країнах  Європейського Союзу нічим не поступається Сполученим  Штатам. І саме тому, що європейські соціальні системи  краще розбудовані, ніж американська, у Європі порівняно  зі Сполученими Штатами менше людей, які, незважаючи на  наявність роботи, змушені жити в бідності.

Фактичні дослідження однак показують, чому ці уявлення не є переконливими.
Середні темпи зростання виробництва в країнах ЄС,  починаючи з 80-х років, у контексті європейсько-американського порівняння постійно знижувались. Між тим  у Сполучених Штатах у цей час не лише спостерігались  вищі темпи економічного зростання, а й настав період  економічної стабільності. На одну третину це зумовлено  нижчим європейським валовим національним доходом на  душу населення, що є наслідком більш низької продуктивності праці; на третину – значно коротшим європейським  робочим тижнем і, нарешті, ще на третину – більш низькою у Європі квотою працюючих. Жодна з цих причин не є  результатом якоїсь специфічної європейської “пристрасті”  чи свідомих рішень, але кожна з них ставить під загрозу  існування в майбутньому європейської соціальної моделі.

У Європейському Союзі сьогодні налічується більше 25 мільйонів  безробітних, 97 мільйони є економічно неактивним населенням. Ці цифри набагато перевищують відповідні показники у Сполучених Штатах. Квота працюючих віком понад  55 років становить у ЄС 39% порівняно з 60% у Сполучених  Штатах та 60% в Японії.  Звісно, деякі з цих відмінностей можуть випливати  з європейської пристрасті до відпочинку, а також із кра- щого розподілу часу між сім’єю та роботою, ніж у США.


Водночас необхідно зауважити, що в Європі проживає  багато людей, серед яких – дуже молоді і ті, вік яких перевищує 55 років, проте вони хочуть працювати, але просто  не можуть знайти роботи. Те саме стосується й іммігрантів. Сполучені Штати, навпаки, набагато краще інтегрують  іммігрантів у ринок праці, ніж країни ЄС. Безробіття серед  іноземців у країнах ЄС  майже удвічі перевищувало відповідний рівень серед місцевого населення. У Сполучених Штатах ці показники майже ідентичні.  Розширення Європейського Союзу поставило на порядок  денний цілий ряд нових тем, які не мають нічого спільного  з так званою європейською “пристрастю до відпочинку”.

Воно призвело до збільшення населення Союзу 22%,  тоді як валовий продукт зріс усього на 6%. Це загострює  проблеми нерівності та зближення як між державами-  членами ЄС, так і всередині окремих європейських країн.
Усе сказане дає достатні підстави для висновку про те,  що життєздатність існуючої європейської соціальної моделі  протягом останніх років усе більше піддавалась сумніву. Саме тому список політичних пріоритетів  сьогодні мають очолити більш високі темпи економічного  зростання в середньому по ЄС та збільшення кількості  робочих місць, оскільки дотеперішнє поєднання низьких  темпів зростання та збільшення соціальних витрат просто  не може тривати далі.