Територіальна асиметрія в Європі

Територіальна асиметрія в Європі:
моделювання для України В умовах глобалізації світового господарства взагалі і європейської інтеграції зокрема конче важливим є виділення одного-двох показників, які  б найбільш інформативно передавали особливості внутрішньорегіональної  динаміки як країни в цілому, так і коаліції регіонів в межах конкурентного економічного середовища. З огляду на це метою пропонованої статті є  дослідження шляхів та напрямів імплементації європейської системи показників регіональної динаміки та виділення конкретних рівнів територіальних диспропорцій в Україні та в ЄС. Розв’язання цієї фундаментальної  задачі неможливе без вирішення щонайменше двох завдань: визначення  тенденцій регіонального аналізу в Європейському Союзі та співставлення  рівнів розвитку вітчизняних адміністративно-господарських територій з  аналогічними таксонами в ЄС.
Дослідження регіональної асиметрії завжди в світовій економіці базувалася на тому припущенні, що в умовах функціонування кейнсіанської (неокейнсіанської) моделі розвитку держава має всі можливості знайти ефективні механізми та інструменти для долання регіональних диспропорцій,  які неминуче виникають в процесі швидкого руху факторів виробництва і  передусім – капіталу. В умовах соціалістичного ведення господарства з її  планово-адміністративною економікою можливості макроекономічного регулювання гіперболізувалися, а очікувана (за Я. Тінбергеном) конвергенція  двох систем дозволяла відносно ефективно втілювати в життя ідеї У. Айзарда, А. Вебера, А. Льоша, П. Хаггета та багатьох інших грандів регіональної  теорії ХІХ–ХХ ст. при розробці моделі нівелювання, коли створювалися  різні умови розвитку територій від штучного стримування гіперактивних  до стимулювання депресивних у 90-х роках ХХ ст.
Перехід більшості постіндустріальних країн до неоліберальної моделі  розвитку, посилення впливу ТНК та ТНБ суттєво обмежили можливості рядів вплинути на ситуацію в регіонах, а механізми та інструменти, що  використовувалися у попередні роки втратили сенс з огляду на стихійність  руху капіталу. Зазнала змін також концепція «пропорційного розвитку регіонів», адже в умовах посилення глобалізації світового господарства «бунт»  багатих регіонів проти бідних є неминучим, а відтак про пропорційне зростання в сучасних умовах не може бути й мови. Натомість загроза розвалу  національних держав підштовхує постіндустріальні країни та їх інтеграційні угруповання до більш рішучих дій щодо уникнення процесу регіональної маргіналізації через створення нових механізмів та інструментів  регулювання регіональної конвергенції. Виявлення асиметрії економічного розвитку стало при цьому найважливішою основою модернізації регіональної політики. Теоретичні підвалини цього процесу були закладені в  Європейському Союзі, який на зламі тисячоліть мав найвищі в світі досягнення в галузі регіональної конвергенції. Доволі чітко це закріпилося у  продукуванні нових теорій, пік чого припадав на кінець ХХ – поч. ХХІ ст.
Не відмовляючись від «умовно старих» індикаторів, в постіндустріальних країнах тим не менше все частіше починають використовувати нову систему розрахунків. З нашої точки зору до таких слід віднести: валовий міський продукт (ВМП), метод «контрастних регіонів» та соціальний  кластер.
ВМП є доволі важливим економічним показником, який чітко розмежовує сконцентровану економічну активність у містах та в цілому високий  рівень депресивності у сільській місцевості. Якщо не ділити ПІІ, ВДВ та  інші макропоказники на площу (у т.ч. сільськосподарську) і на чисельність  сільського населення, то отримаємо індикатори, які в цілому відповідають  парадигмам «регіон як квазідержава», а в інноваційних системах – «регіон  як квазікорпорація».