Енергетична проблема, відновлювані джерела енергії
Енергетична проблема, відновлювані джерела енергії, етанол, біодизель, державне регулювання.
З кожним роком все більшої актуальності у світі набуває питання подальших напрямів розвитку галузі біопалива, як альтернативного джерела одержання енергії в умовах обмеженості традиційних не відновлюваних нафтогазових запасів. 
Насамперед проблема диверсифікації енергетичних джерел найбільш гостро постає перед країнами-імпортерами видобувної паливної сировини, якою і є Україна. Нині вона спроможна лише частково задовольнити власні потреби у паливно-енергетичних ресурсах (імпортуючи 75 необхідного обсягу природного газу та 85 сирої нафти і нафтопродуктів).
[box color=”yellow” icon=”eye”]
Основними факторами, що нині сприяють розвитку світового виробництва біопалива, є:
швидке виснаження світових запасів нафти і газу (за світовими прогнозами, при існуючих темпах видобування і споживання їх вистачить до 2045-2055 рр.);
стабільно зростаючий попит на енергоносії;
загострення глобальних проблем екологічної безпеки;
можливість зниження залежності від імпорту енергоресурсів для країн з низьким рівнем запасів видобувної сировини;
зростання потенціалу аграрного виробництва, що примушує аграріїв шукати альтернативні напрями використання й переробки сільськогосподарської сировини.
[/box]
Загострення енергетичних проблем, нестабільність розвитку аграрного сектору та взаємозв’язок з рівнем продовольчої безпеки вимагають більш глибокого вивчення та оцінки перспектив розвитку даної галузі у нашій країні. Дослідженням доведено, що більшість країн світу визнали стратегічну значимість розвитку альтернативних джерел одержання енергії, про що свідчать стабільно зростаючі обсяги виробництва біоенергії. Згідно з прогнозами, світове виробництво біопалива протягом 2007-2017 рр. подвоїться і сягне 125млнл, а у 2020 р. складе близько 250 млн. л.
Таке зростання у багатьох країнах світу стало можливим лише за умов активного залучення держави до стимулювання та визначення основних засад розвитку відновлювальної екологічної енергії. Так, одним із світових лідерів з виробництва альтернативного біологічного палива є Австралія. Сировиною для виробництва етанолу, переважно, виступає сорго, пшениця і цукрова тростина. Для одержання біодизеля використовують тваринні жири, залишки використаної олії. Нині на території країни понад 800 біопаливних заправочних станцій, більшість з яких пропонує Е10 (у бензиновій суміші частка етанолу складає 10), деякі продають біодизельну суміш типу В2, В5 та В20.
Австралійський уряд активно просуває на ринок альтернативне паливо як засіб диверсифікації паливної індустрії та всебічно підтримує його виробництво й споживання у межах країни. Відповідно до діючого плану розвитку біопаливної галузі, обсяги виробництва натурального палива у 2010 р. повинні скласти 350 млн. л, що більше ніж у 100 разів перевищує обсяги виробництва 2005 р.
З метою створення нових та розширення існуючих виробничих потужностей з виробництва біопалива урядом передбачено цільове фінансування у розмірі 40 млн. дол.
Оскільки попит на продукцію визначається не лише обсягами наявної пропозиції, а й, насамперед, споживчими преференціями, австралійський уряд здійснює просвітницьку діяльність з метою поширення використання біопалива, здійснюючи акцент на екологічності і безпечності саме такого виду сировини.
Відомо, що за існуючих технологій виробництво біопалива є капіталоємним процесом, що зумовлює його високу реалізаційну ціну. Крім того, до 2011 р. включно на альтернативні види палива не поширюється акцизний збір, а після завершення пільгового періоду ставка акцизного збору буде сплачуватися з 50 -ю знижкою порівняно з іншими видами палива з таким самим вмістом енергії.
Стрімкими темпами галузь біоенергетики розвивається у Канаді.
І хоча ця країна входить у десятку найбільш потужних експортерів нафти, проте питання диверсифікації енергетичного портфеля за рахунок включення у нього альтернативних відновлюваних джерел сировини активно розглядається на державному рівні.
Так, ще у 1984 р. була створена Канадська асоціація відновлювальних джерел палива, яка нині об’єднує 10 діючих етанолових заводи загальною потужністю 715 млн. л та 6 заводів на фазі будівництва. Переважно, близько половини виробничих потужностей зосереджено у провінції Онтаріо.
У цілому, в 2010 р. обсяги виробництва етанолу в Канаді досягли 1 млр. дл за рік. Це стало можливим завдяки уведенню в експлуатацію Інтегрованим кооперативом виробників зерна нового біоетанолового заводу потужністю 150 млн. л. Таке стрімке нарощення виробництва і споживання біопалива в Канаді можливе лише за умови активного залучення держави до вирішення стратегічних питань розвитку галузі. Зважаючи на існуючі обсяги споживання паливних матеріалів, які значно перевищують заплановані показники використання біопалива, уряд широко підтримує імпорт етанолу та біодизеля. Переважно, експортером виступають Сполучені Штати Америки. Проте членство у НАФТА дозволяє здійснювати експортно-імпортні операції на умовах вільної торгівлі.
Для стимулювання збуту біопалива за ініціативою уряду акцизний збір був зменшений до 10 центів за літр етанолу і до 4 центів за літр біодизеля. Враховуючи, що у близькому майбутньому перевага буде надаватися саме виробництву біопалива другого покоління. Національною програмою поширення використання біомаси передбачається часткове фінансування будівництва заводів по виробництву етанолу саме із рослинних залишків. Крім того, за ініціативою уряду створений фонд у розмірі 200 млн. дол. на будівництво та розвиток у чотирирічний термін транспортної інфраструктури для біопаливної галузі. Передусім, першочергова увага приділяється виробництву та поширенню целюлозного етанолу. У цілому, за період 2007-2016 рр. Канадський уряд планує виділити на розвиток еко енергетики понад 1,5 млр.д дол.
Досить багатий досвід у стимулюванні виробництва та споживання біопалива мають Сполучені Штати Америки.
На відміну від канадських підприємств-виробників етанолу та біодизеля, американські заводи відзначаються меншими виробничими потужностями, проте значна їхня кількість дозволяє виробляти понад 500 млн. л етанолу та понад 7 млрд. л біодизеля.
Зазначимо, що на території Сполучених Штатів основною сировиною для одержання біоетанолу виступає кукурудза та рідка целюлозна біомаса. Для виробництва біодизеля переважно використовуються соєві боби (його одержують близько 90 від загальної кількості) та відпрацьована харчова олія.
Проте проблема стрімкого зростання цін на кукурудзу та інші зернові як на внутрішньому ринку Сполучених Штатів, так і на світовому ринку, а також загострення проблеми продовольчої безпеки зумовили необхідність переорієнтації галузі на альтернативні джерела виробництва біоенергії. Так, передбачається, що в майбутньому країна вироблятиме біопаливо переважно з біомаси рослинних залишків (лісові відходи, енергомісткі рештки культурних рослин, таких як солома, некондиційне зерно тощо). Згідно з прогнозами Міністерства сільського господарства і продовольства США, до середини XXI ст. біопаливо другого покоління буде вироблятися в обсязі не менше 1300 млн.л, і складе близько 30 спожитого бензину. Відповідно до плану розвитку енергетичної галузі, держава повинна всебічно підтримувати і сприяти розвитку виробництва біопалива, оскільки “саме біопаливний підкомплекс буде надалі визначати життєздатність національної галузі енергетики” . Тому цей документ встановлює чіткі стандарти виробництва відновлювального палива та його частку у структурі споживання. Крім того, визначальним положенням є те, що у 2013 р. не менше 946 млн. л повинно бути вироблено з целюлозної біомаси.
У рамках цінового регулювання ринку біопалива урядом застосовується пільгове оподаткування, а саме зменшення акцизного збору на етанол та біодизель. Поряд із цим, держава бере активну участь у різноманітних програмах екологізації біосфери за рахунок підтримки біоенергетичної галузі.
Традиційно, торкаючись питань перспектив розвитку аграрного сектору, який, безперечно, є основним джерелом сировини для біоенергетичної галузі, звертаються до досвіду регулювання аграрного ринку Нової Зеландії. Зазначимо, що у цій країні досліджувана галузь знаходиться лише на початковому етапі свого розвитку. Згідно із Законом про біопаливо, прийнятому у лютому 2007 р., частка біоресурсу у загальному обсязі продажу палива у 2012 р. повинна бути доведена до рівня 3,5. Оскільки поки що у країні не виробляється достатніх обсягів біопалива, енергетичні компанії вимушені покривати свою квоту на продаж етанолу і біодизеля через попередній імпорт цієї продукції.
Вважається, що стримуючими чинниками розвитку біоенергетичної галузі у Новій Зеландії є імпорт дешевшого біологічного палива, переважно із Сполучених Штатів, відсутність чітких стандартів на виробництво такого та невідпрацьований механізм оподаткування біодизеля й етанолу. За існуючих умов оператори біопаливного ринку Зеландії отримують більшу економічну вигоду імпортуючи етанол з цукрової тростини з Бразилії, ніж здійснюючи виробництво чи переробку на території країни. Водночас, однією з умов низького рівня розвитку досліджуваної галузі є недостатнє сировинне забезпечення для виробництва біопалива першого покоління. Проте, враховуючи рівень розвитку галузі тваринництва та агропереробного сектору, у цій країні вбачається перспективним налагодження виробництва біопалива саме другого покоління. Так, новозеландське молокопереробне підприємство демонструє досвід виробництва етанолу саме з відходів молочного виробництва (біпродуктова сировина), що є економічно вигідним. Лише три підприємства займаються виробництвом біодизеля. Два з них використовують як вхідну сировину відходи м’ясопереробної галузі, а саме жир та сало. Ще одне підприємство спеціалізується на виробництві біодизеля з решток овочевої олії, однак планує переорієнтуватися на переробку ріпакової олії.
Як показує досвід розвитку галузі біопалива в деяких країнах світу, важливу роль у становленні досліджуваної галузі відіграє держава, яка, через визначення чітких стандартів, прописує мінімальний вміст біоресурсу у паливних сумішах. Це примушує операторів ринку шукати можливості щодо організації виробництва або імпорту біосировини, посилювати маркетингові дії стосовно формування попиту та стимулювання збуту біопродукції.
Водночас, з метою розширення власного виробництва біопалива уряди більшості країн запроваджують всебічну фінансову підтримку через здійснення внесків у фонд будівництва заводів із виробництва біодизеля та етанолу, дотримуються пільгового режиму оподаткування тощо.
Насамперед, у більшості країн світу активно підтримується виробництво біопалива другого покоління, що дає можливість не лише сприяти вирішенню екологічних проблем, а й зменшити обсяги відходів сільського, лісового та агропереробного господарства, а отже, підвищити їх економічну ефективність.
