Cусід Словаччини

Україна Безпековий вимір східного  сусіда Словаччини   
Наголошувати на значенні України для Словаччини немає необхідності.
Україна єдина країна-сусідка Словаччини, яка не інтегрована в ЄС та/або  НАТО, які представлять селективні «західні» інтеграційні структури з гарантування безпеки держав-членів. З цієї точки зору, Україна може розглядатися як свого роду «буферна зона» для Словаччини, відмежовуючи  НАТО і держави-члени ЄС з Центральної Європи (Угорщину, Польщу і Словаччину), від свого колишнього домінуючого лідера – Росії (фактично Радянського Союзу).
Без сумніву, безпекова позиція України має пріоритетне значення для  згаданих країн Центральної Європи. Співробітництво України, як з ЄС, так  і з НАТО було тісним. До того ж Українські збройні сили приймали активну  участь в операціях з підтримки миру у світі, що підживлювало ідею членства  України в «клубі» західних демократій.
Разом з тим, необхідно визнати, що сьогодні перспективи України по вступу  до «Західного клубу» менш реалістичні, ніж, скажімо, п’ять років тому після  української «помаранчевої революції», хоча ідея інтеграції України в ЄС та/ або НАТО не зникла.

Незважаючи на останні події в Україні, що пов’язані з призупиненням інтеграції в НАТО, як безпекового і зовнішньополітичного пріоритету, зближенням її з Росією і зменшенням дискусії про можливу інтеграцію в ЄС, Україна  залишається країною, прихильною (принаймні формально) до реформ та  мети членства в ЄС. Хоча, у порівнянні з 2005 роком, динаміка інтеграції була  пригальмована, як в напрямі ЄС і НАТО, так і в напрямі Заходу.
Існують різні причини і фактории такого стану, а саме: прагнення західних  країн не втручатися в проблеми стосунків з Росією, скептицизм українського  суспільства, ознаки фінансової та економічної кризи в ЄС, відчуття «втоми від  розширення» у цілому та багато інших додаткових факторів. У книзі, можна  знайти глибокий аналіз восьми відомих українських експертів (загалом сім  доробків). Редактор книги та автор цієї передмови не збирається здійснювати навіть стислого огляду або резюме доробків. Адже всі автори представляють як самих себе, так і видатні інститути та аналітичні центри з усіх частин  України (Дніпропетровськ, Київ, Одеса, Ужгород).

Доробок «Україна-Словаччина: порядок денний взаємовідносин», підготовлений Світланою Мітряєвою з Регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень (НІСД) в м. Ужгороді, присвячений загальному  порядку денному взаємин Словаччина-Україна. Автор, звичайно, зосередилась на проблемах, що стосуються кордону, розглядаючи широкий спектр  пов’язаних з безпекою питань.

В статті «Актуальні проблеми демократичного громадського контролю  над збройними силами в Україні», підготовленій двома фахівцями київського  Центру Разумкова (Олексієм Мельником та Леонідом Поляковим) деталізується низка проблем з акцентом на особливому аспекті громадянського  суспільства – контролі «над армією». Автори надали перевагу терміну «Демократичний громадський контроль над збройними силами в Україні» у порівнянні з іншою термінологією, яка часто використовується (громадський  контроль, демократичний контроль, громадський і демократичний контроль).

З 2010 року інтеграція України до так званих «євроатлантичних структур»  трохи ускладнилася. З доробку «Безпека України та питання інтеграції в євроатлантичні структури: Україна та НАТО», підготовленому  Григорієм  Перепелицею з Дипломатичної академії України в м. Києві, можна отримати  уявлення про розмаїття проблем українських успіхів, недопрацювань та невдач на шляху до НАТО.

Реформа безпекового сектору (під назвою – реформування сектору безпеки та абревіатурою РСБ) була впроваджена кілька років тому. Ті безпекові  реформи, які мали відношення до цього сектору безпеки, розглядалися як  умова інтеграції в ЄС та НАТО для кожної країни, яка претендує, на вступ до  «клубу».
Олексій Іжак з Регіонального філіалу НІСД у м. Дніпропетровськ намагався  виділити складний комплекс проблем, які супроводжують реформи сектору безпеки в Україні. У дослідженні «Трансформація політичної системи та  сектору безпеки в Україні» можна знайти багато асиметрій між «нормальним»  сприйняттям реформ сектору безпеки в Україні та ЄС чи НАТО.
Щоправда, сектор безпеки є більш всеосяжним поняттям, ніж збройні сили.
Збройні сили становлять лише частину сектора безпеки і в своєму доробку  «Аналіз та оцінка ефективності процесів реформування збройних сил України», Олександр Остапенко з Одеського регіонального інституту державного  управління зосередився тільки на реформі в цьому спеціальному (і без сумніву) головному сегменті сектора безпеки.
Особлива проблема безпекової стану України в ці дні представлена Миколою Сунгуровським з київського аналітичного центру – Центру Разумкова. У доробку «Україна, Крим і Чорноморський флот» він розглянув гаряче питання військової присутності Росії в Україні, а саме в Автономній Республіці  Крим. Присутність флоту на українській землі (або морі) була оцінена з критичної точки зору. Висновком для читача є те, що такий стан справ є несумісним з майбутньою інтеграцією України в ЄС (не кажучи вже про НАТО).

Останнє, але не менш важливе. Книга присвячена питанням безпеки України та впливу стану української безпеки на безпеку Словацької Республіки.
Безпеку можна розуміти по різному – наприклад, «м’яка» і «жорстка» зокрема.
Здійснюючи логічну ієрархію доробків, підготовлених нашими українськими  колегами, останнім, включеним до книги експертним дослідженням, був матеріал «Україна: проблеми безпеки» Олексія Коломійця з київського Центру  європейських та трансатлантичних студій (ЦЄТС). Це дослідження відрізняється від інших тим, що охоплює весь спектр геополітичних і геостратегічних  проблем, який намагалася розв’язати Україна в минулому десятилітті. Дане  дослідження, яке слугує узагальнюючим, підкреслює хитку, мінливу та нестійку міжнародну позицію України.

Підсумовуючи всі матеріали можна сказати, що Україна, хоча і не була виключена з «західної» інтеграції, знаходиться в гіршому становищі, ніж це було  кілька років тому. Разом з тим, Україна як і раніше, може грати активну роль  в поширенні глобальної стабільності і безпеки з огляду на свою діяльність по  підтримці миру та міжнародної безпеки в низці гарячих точок, будь то участь  в Косово, Іраку, Афганістані чи на Середземному морі. Незважаючи на те, що  інтеграція в НАТО не є пріоритетом безпеки і зовнішньої політики в ці дні  (2011), Україна не припиняє пропонувати НАТО послуги з повітряних перевезень, повітряного простору та обміну розвідувальною інформацією. Це підтвердило можливість розвивати не тільки співробітництво у сфері «жорсткої  безпеки» між Словаччиною та Україною, але і працювати над ідеєю визначення дистанції «стратегічного партнерства» між обома країнами.