Добро і Зло. Політика

Найскладніша проблема, яка у багатьох людей виникає – нездоланні сумніви щодо можливості повного підпорядкування владних дій моральному  праву – обумовлена відчуттям, яке нав’язує сама дійсність, відчуттям того,  що політики, іноді вимушено, вдаються до категорії найменшого зла.

Перелік драматичних  проблем, перед якими може постати політик, привів Жак Маріан, перераховуючи дії, до яких іноді політик мусить вдаватися: „застосування  державою примусу (навіть військових засобів, в разі абсолютної необхідності, проти несправедливої агресії); використання таємних служб  та методів, які начебто не повинні корумпувати людей, але не можуть  обійтися без послуг корупціонерів; застосування поліцейських методів,  які ніколи не повинні порушувати права людини, і неможливість уникнути при цьому брутальності; егоїзм та категоричність, за які окремі  індивіди караються; постійний брак довіри та підозрілість; хитрість,  що необов’язково спрямована на шкоду інших держав, законодавче допущення певних винятків; визнання засади меншого зла, або визнання  fait accompli (так званого „права давності”), що дозволяє зберегти блага,  незаконно набуті у віддаленому минулому, тому що міжлюдські стосунки  та зв’язки, що виникли тепер, надають їм законності.”

Саме такого роду дилеми та примуси, що виникають в процесі здійснення влади, схиляють декого до думки, що в цій сфері припустима якась інша моральність, ніж та, якою ми керуємося в звичайному житті. Простіше кажучи, дехто вважає, що людям, які відправляють владу,  дозволено вибирати менше зло і що суспільне добро виправдовує іноді  застосування морально сумнівних методів. Іноді так розуміється запропоноване Максом Вебером розрізнення етики добрих інтенцій та етики  відповідальності.

Чи насправді моральні засади, що стосуються меншого зла, руйнуються  під тиском жорстких політичних реалій? Чи насправді в цьому пункті  етична моральність відрізняється від моральності буденного життя?

Пригадаємо, насамперед, три традиційні засади на тему меншого  зла:

По-перше, стосовно зла, яке ми переживаємо немає жодних сумнівів,  що можна вибирати менше зло. Тому, наприклад, ми погоджуємося на  ампутацію руки чи ноги, якщо альтернативою є втрата життя.

По-друге, ніколи не можна під приводом меншого зла чинити моральне  зло. Зрештою, взагалі не можна, адже спричинення меншого зла завжди  обертається спричиненням зла більшого. Іншими словами, за допомогою  злих засобів добра мета ніколи не досягається. Їх застосування розбещує  людей, руйнує мету, яку ми в такий спосіб прагнемо досягти.

По-третє, тільки в одній єдиній ситуації ми можемо вибрати моральне  зло як менше зло: коли його чинить хтось інший, коли ми не можемо  утримати від спричинення зла, а від нас залежить лише те, чи завдасть він  більше або менше зло. Якщо, наприклад, злодій ставить нас перед вибором  ”гроші або життя”, тоді ми маємо поводитися так, щоб нас пограбували,  але не вбили, попри те, що пограбування є також тяжким злочином.

Приглянемося уважніше до щойно наведеного переліку драматичних  рішень, перед якими можуть опинитися люди, які здійснюють владу. Зауважимо, що іншими тут є не моральні засади, які чесний політик хоче  застосувати в ім’я спільного добра. Насправді іншою, ніж у звичайному  житті є матерія проблем, які слід розв’язувати. У буденному житті ми  іноді користуємося правом на захист від злодія, і тоді також важливо обрати такий спосіб захисту, якого нападник не очікує. Так само із власного  досвіду знаємо, що то значить, зберігати таємницю, коли побоюємось,  що хтось може використати проти нас відому правду. І цілком слушно  не вбачаємо в цьому утаємничуванні нічого аморального.

Навіть застосування засади меншого зла, стосовно зла, спричиненого  іншими людьми, здійснюється нами частіше, ніж могло б здаватися. Чи не зносимо ми дрібних кривд, щоб запобігти великій ненависті? Під час  війни політик може стати перед питанням, чи можна допустити руйнування ворогом цілого міста, якщо це надає шанс врятувати цілу країну.

Не збираюсь боронити рішення Черчілля в справі Ковентрі. Однак не  можу не зауважити, що не він наказав знищити ціле місто. Зробили то  німці, які мріяли про підкорення усієї країни. Однак ясно скажу найважливіше: ”Навіть для порятунку цілого світу не можна б було Черчіллю,  і нікому іншому, вбити навіть одну невинну людину.”

Лихо цивілізації, яка благословляє своїх політиків тільки за те, що  вони результативно прагнуть доброї мети. Вернер Хайзенберг в 1933  році, коли ще ніхто не міг здогадатися ким виявиться Гітлер, так відповів студенту, який уболівав за добро Німеччини, що його Гітлер обіцяв  прагнути: ”Вважаю, що ніколи не можна оцінювати політичний рух тільки за цілями, які відкрито виголошують і до яких можливо насправді  прагнуть, але тільки за засобами, які вживаються задля їх досягнення.

На жаль, засоби націонал-соціалістів, як і комуністів, однаково злі. Вони  вказують на те, що створює їх не віра в силу переконливості своїх ідей.
Тому жоден з тих рухів мені не підходить і, на жаль, я переконаний, що  вони можуть принести лише нещастя для німців.”