Інформаційна політика НАТО

Інформаційна політика та джерела інформації у НАТО  

Інформаційна політика Альянсу була розумно й  продумано, а тому ефективно реалізована. У  середині 90-тих років, тобто саме тоді, коли вирішувалася доля так званої першої хвилі  розширення на Схід шляхом приєднання Польщі, Угорщини та Чехії, НАТО представлялося не  лише як військова організація, а й як політичний союз. Таке зображення, яке формувалося з багатьох факторів (деяка невизначеність щодо ролі НАТО після закінчення холодної війни, його  позиції відносно міцних у той час пацифістських течій та прагнень його розпаду), однак,  дозволило, прийняти нові держави, не зважаючи на спротив Росії.

НАТО акцентувало увагу на тому, щоб не зводити прагнення країн до членства у цій  організації до питання загрози з боку так званого російського фактору, що з усією очевидністю,  було б значним спрощенням. Альянс апелював до представників еліти  країн,  щоб не проводилася антагоністична політика в  стосунку до Росії, не руйнувалася тільки-но  збудована після холодної війни система європейської безпеки. Організовувалися численні  зустрічі, на яких обговорювалося дане питання.
Узагальнюючи, можна ствердити: практично кожний аспект діяльності НАТО був  представлений у доброму світлі, що в свою чергу створювало позитивний чи, навіть, дуже  позитивний образ Альянсу. Таке положення речей сприяло інтеграції країн з  Північноатлантичним союзом, хоча необхідно звернути увагу на різні аспекти цього процесу.

По-перше, інформаційна політика була деякою мірою вторинною щодо приязного в цілому  стосунку до НАТО  еліти та численних  суспільних груп.  Однак, необхідно констатувати, що на початку існувала певна невизначеність відносно  можливої формули участі у Північноатлантичному союзі, певною мірою через політиків, які – бажаючи наблизити момент повного членства – постулювали вирішення,  непередбачені ані Вашингтонським договором, ані іншими офіційними документами. Найбільшу  популярність здобули такі пропаговані формули: утворення „NATO-bis”, „land lease” або чи не  найчастіше повторюваний постулат „спілки”. Численність цих пропозицій створила хаос у ЗМІ та  суспільстві, отже не найкраще свідчила про політиків та інформаційну стратегію, яка має  керуватися виключно фактичним станом речей.
Інформація – це не пропаганда Одначе, інформаційна політика полягала на постачанні інформації, на інформуванні, а не  пропаганді. Це означало, що події та процеси, які стосувалися НАТО, були представлені у  ЗМІ в такому ж стилі, як і усі інші, а  не згідно з якимсь планом чи за особливими  правилами.