Оцінка інвестиційної привабливості

Оцінка інвестиційної привабливості  виробничого підприємства

Одним з найважливіших критеріїв доцільності вкладання коштів у підприємство є ефективність використання його майна,  виразником якої є рівень рентабельності активів.  Вона є похідною від оборотності активів і рентабельності реалізації.  На рівень і динаміку рентабельності активів різних виробничих підприємств впливають різні фактори.  І для того,  щоб дати експертну оцінку подальших змін рентабельності активів, необхідно, щоб хоч одна із складових цього показника мала базу для стабільного зростання.

Наприклад, якщо у підприємства є перспективи збільшення об’ємів реалізації за рахунок збільшення обсягів виробництва або розширення виробничих площ і без різкого зростання виробничих запасів, то це і є умовою підвищення рентабельності активів. Якщо такої перспективи немає,  відсутня і можливість підвищення рентабельності активів,  а разом з тим понижується інвестиційна привабливість.

Є й інший спосіб підвищення рентабельності активів:
зниження вартості цих активів (скорочення зайвих матеріальних запасів, дебіторської заборгованості і позаоборотних активів). Якщо підприємство використає вказані вище особливості,  то його інвестиційна привабливість може зрости.  У випадку оцінки інвестиційної привабливості виробничого підприємства у формі акціонерного товариства, інвестор приймає рішення про доцільність вкладення інвестицій у підприємство в залежності від курсової вартості його акцій і рівня виплачених дивідендів. Ці два показники визначаються фінансовим станом підприємства.   Розглянемо взаємозв’язок між фінансовим станом підприємства (акціонерного товариства)  та вказаними показниками:  курсова вартість акцій і рівень виплачуваних на ці акції дивідендів.  На рівень дивідендів безпосередньо впливають такі показники:  сума чистого прибутку;
частка чистого прибутку,  яка може бути направлена на оплату дивідендів;   питома вага привілейованих акцій у загальній їх кількості;  рівень дивідендів,  оголошений за привілейованими акціями;  величина статутного капіталу;  загальна кількість випущених в обігакцій. Різкі коливання рівня дивідендів виникають під впливом кожного з перерахованих показників. У зв’язку з тим,  що певний відсоток чистого прибутку використовується для оплати дивідендів за привілейованими і звичайними акціями, то рівень цієї оплати є у безпосередній залежності від величини виручки від реалізації,  її рентабельності і суми податків з прибутку.  А чистий  прибуток,  у свою чергу,  залежить від:  рівня зношеності основних засобів і необхідності направлення прибутку на фінансування капітальних вкладень;  приросту оборотних засобів;  необхідності створення резервного фонду.

Виходячи з цього,  потенційний інвестор за станом майна і джерел його покриття може визначити зміну у наступному періоді частки чистого прибутку, який спрямовується на виплату дивідендів.
Можна сказати,  чим нижче співвідношення чистого прибутку до статутного капіталу, тим менший рівень дивідендів за акціями може виплатити підприємство.  Це співвідношення також може служити критерієм інвестиційної привабливості підприємства.  На рівень дивідендів впливає також питома вага привілейованих акцій у загальній їх кількості.  Чим вища частка привілейованих акцій у загальній їх кількості,  тим більша частка чистого прибутку,  призначеного на привілейовані акції,  і,   як наслідок, менша частка залишається на звичайні акції.  Це має місце лише в тому випадку,  коли рівень дивідендів за привілейованими акціями вищий за рівень за звичайними акціями.  Якщо рівень однаковий,  то частка привілейованих акцій не має жодного значення.  Але рівень дивідендів –  лише один з критеріїв інвестиційної привабливості.

Крім цього,  інвестору важливо знати,  чи можливий ріст у перспективі і наскільки надійний рівень,  оголошений тепер.  Гарантії для інвесторів визначаються показниками рівня покриття дивідендів за привілейованими акціями і величиною чистого прибутку у розрахунку на звичайну акцію.
Рівень покриття дивідендів за привілейованими акціями дозволяє визначити,  скільки разів чистим прибутком можна покрити оголошені дивіденди за привілейованими акціями.  Чим вищий цей показник, тим більша гарантія виплати акціонерам дивідендів за всіма видами акцій.  Дивіденди за привілейованими акціями повинні виплачуватися у першу чергу, тому у розрахунок береться весь чистий прибуток, який можна вільно використати. В екстренних випадках він може цілком направлятися на виплату дивідендів за привілейованими акціями,  але тоді за звичайними акціями дивіденди не виплачуються.

Варто зауважити, що чистий прибуток на звичайну акцію тим менший,  чим більша частка привілейованих акцій у загальній їх кількості і чим вищий рівень дивідендів по них і тому при всіх інших рівних умовах інвестор надасть перевагу тому підприємству,  в якого частка привілейованих акцій менша.  Для власників акцій важливою є величина коефіцієнта виплати дивідендів,  тобто відношення суми дивідендів на звичайну акцію до чистого прибутку на неї.  Як ми зауважили раніше,  при досить великому чистому прибутку підприємство може виплачувати високі дивіденди, витрачаючи на них значну частину прибутку.  У цьому випадку коефіцієнт виплати дивідендів свідчить про високу рентабельність підприємства.  Але навіть, якщо рівень дивідендів високий, його потрібно підвищувати і у перспективі.  У протилежному випадку є небезпека,  що власники звичайних акцій нададуть перевагу акціям інших підприємств,  рівень дивідендів яких є нижчим,  але постійно зростає.  При такій оцінці важливо визначити наслідки спрямування всього,  або майже всього,  прибутку на виплату дивідендів,  чи це зроблено без шкоди для подальшої діяльності підприємства.  Якщо такий підхід погіршує фінансові показники і в наступні періоди може знизитися прибуток, то не можна оцінювати інвестиційну привабливість за цим коефіцієнтом.
Також важливим показником для потенційних інвесторів є вартість чистих активів з розрахунку на одну акцію. Вона вимірює рівень забезпеченості акцій активами і має практичне значення при ліквідації підприємства.

Чисті активи – це вартість активів без нематеріальних активів і всієї суми боргів.  Вартість чистих активів на акцію є у безпосередній залежності від рівня платіжної спроможності підприємств,  а це залежить,  у першу чергу,  від співвідношення статутного капіталу і активів.  Не зовсім вірно оцінювати рівень інвестиційної привабливості тільки виходячи з рівня дивідендів. І це,  в першу чергу, з таких двох причин:
a) сам рівень дивідендів залежить від частини прибутку,  направленого підприємством на виплату дивідендів без шкоди для виробничої діяльності у даній фінансовій ситуації;
b) інвестора більше за рівень дивідендів цікавить курс акцій,  який залежить від перспектив діяльності підприємства, його платіжної спроможності і фінансової стабільності.

Важливою є оцінка   попиту на продукцію підприємства,  перспективи розвитку виробничої діяльності підприємства.
В практиці функціонування розвинутого ринку цінних паперів значний інтерес становить показник відношення курсу акцій до чистого прибутку з розрахунку на одну акцію.  Величина цього показника залежить від загального стану підприємств, в тому числі і фінансового.  Таким чином можна зробити висновок,  що для визначення інвестиційної привабливості виробничих підприємств потрібний всебічний аналіз:  фінансового стану;  причин і факторів,  які впливають на рівень чистого прибутку на акцію і на рівень дивідендів; динаміки розвитку підприємства в залежності від зміни його фінансового стану. Інвестиційна діяльність підприємства може розглядатися як реалізація різноманітних інвестиційних проектів,  яка пов’язана в основному з оновленням основних фондів,  збільшенням обсягів випуску продукції існуючого асортименту,  створенням нової продукції. Кожний з цих напрямків інвестиційної діяльності потребує різноманітної інформації,  визначеність якої є далеко не однаковою. Очевидно, що міра відповідальності за вибір того чи іншого інвестиційного проекту  на перший погляд здається неоднаковою.  Бо при виборі проекту на оновлення   матеріальнотехнічної бази визначеність є значно вищою порівняно з вибором проекту на освоєння нової продукції.  В останньому випадку потрібно визначитися   на ринку товарів,  на ринку ресурсів,  передбачити конкурентну спроможність цієї нової продукції.
Аналогічна ситуація складається і при виборі обсягів інвестиційних проектів.  В умовах ринкової економіки можливості інвестування виробництва не такі вже й малі.  Тому актуальною є проблема оптимізації вибору проектів.  Прийняття рішення з цього приводу повинно грунтуватися на основі науково обгрунтованих максимально формалізованих методів. В загальних рисах постановка задачі оптимізації портфелю проектів виглядає таким чином.
Підприємство має можливість брати участь у ряді взаємно незалежних проектів шляхом часткового або повного їх інвестування.  Загальна сума потрібних інвестицій на ці проекти перевищує наявні у підприємства ресурси. Потрібно скласти інвестиційний портфель,  котрий максимізує сумарний можливий   приріст капіталу.