Основа європейської соціальної моделі

Соціальна Європа базується на п’яти підвалинах. Першою підвалиною є цінності.Маємо на увазі солідарність і соціальну згуртованість, свободу  пересування, рівність шансів та відсутність дискримінації,  загальний доступ до освіти та медичного обслуговування,  а також сталий соціальний та екологічний розвиток і соціальний діалог. Очевидно, що в різних країнах є різні традиції, вони по-різному реалізовуються, проте цінності як такі  поділяють усі держави ЄС.
Другою підвалиною є європейське законодавство. У  Європі створені обов’язкові мінімальні стандарти, які  стосуються власне умов праці, свободи пересування  найманих робітників, однакового ставлення до жінок  та чоловіків, охорони здоров’я та безпеки на робочому  місці а також подолання дискримінації. Європейське  регулювання призвело до відчутного покращення в  багатьох країнах ЄС та запобігло соціальному демпінгу.

Третьою  підвалиною  є   солідарність   з   країнами членами ЄС чи регіонами, які характеризуються певною відсталістю в розвитку і потребують підтримки.  Цю солідарність втілюють у собі структурні фонди.
Так, наприклад, Європейський соціальний фонд уже  50 років сприяє покращенню кваліфікації працівників,  підвищенню конкурентної спроможності підприємств  і покращує доступ дискримінованих груп до ринку праці. Нині Євросоюз щорічно виділяє Соціальному  фонду близько 11 мільярдів євро, що становить 10%  його бюджету і забезпечує підтримку протягом року  

Четвертою   підвалиною   є   соціальний   діалог.  Єврокомісія надає діалогу між роботодавцями та працівниками великого значення. Соціальні партнери на європейському рівні  можуть також укладати договори, які потім втілюються  в життя в країнах-членах ЄС. Останнім рішенням у  міжгалузевому соціальному діалозі є порозуміння у  справі подолання насильства та домагання на робочому місці. Крім цього, Єврокомісія має завдання  сприяти соціальному діалогу.

П’ятою підвалиною є координація національних політик у тих сферах, у яких ЄС не може діяти на законодавчому рівні. Ця підвалина, яку дехто називає  “м’яким законом”, сформувалася в останні роки. У  політиці зайнятості існує навіть договірна основа.

Починаючи з 2000 року, держави-члени ЄС поширили так званий Метод відкритої координації на інші  сфери: боротьбу з бідністю, пенсійну політику, а також  охорону здоров’я та догляд за людьми похилого віку.
Метод відкритої координації насправді служить тому,  щоб держави-члени ЄС спільно ставили собі певні цілі  у відповідній сфері політики і проводили оцінювання  країни, у рамках якого порівнювали б свої поступи  і тим самим стимулювати себе до подальших дій та  вчилися одна в одної. Ця концепція вимагає напрацювання порівняльних і взаємообумовлених індикаторів,  щоб стежити за прогресом, здійснювати оцінювання,  або ж – як у випадку з політикою зайнятості – напрацювання основних рекомендацій для дій. Єврокомісія  відіграє в цих процесах активну роль.