УКРАЇНСЬКЕ ЗОЛОТО

На відстані уявно витягнутої руки – всього за 400 з гаком км на схід від Будапешта – знаходиться – Закарпатське село Мужієво на Берегівщині. Тут збудовано перше в Україні золоторудне підприємство. Із місцевої руди видобувають золото найвищої проби – 999.9. Його ще називають банківським, тому що у зливках воно потрапляє до цих фінансових установ, стабілізуючи фінансову систему України.

Золотоносне родовище поблизу Мужієва вважається серед українських геологів одним із найперспективнішим, не дивлячись на те, що промисловий видобуток золота почався тут відносно недавно – вже за часів незалежності України. Із історичних джерел відомо, що цей благородний метал видобували тут ще у вісімнадцятому столітті на Великій Берегівській горі. Не знати, скільки чистого золота отримували тоді патріархальні золотошукачі, але нині за допомогою сучасних технологій золото потекло в державну скарбницю таким собі гарненьким, нівроку, потічком – понад однієї тонни благородного металу щорічно. Причому виробництво з кожним роком розширюється. Зараз посередині гори промисловики розроблюють стовбур шахти №2. Проблема, однак, в іншому: світові ціни на золото остан­нім часом почали знижуватися.

Недохідне золото?

Українські золотовидобувники, щиро кажучи, в це не дуже вірять, хоча з тривогою прислухаються до новин із найбільшої у світі “золотої” лондонської біржі. Для того, аби галузь трохи піднялася, треба б навпаки, щоб ціни на золото трохи стабілізувалися з тенденцією до зростання. Але – все у свій час. Відомо, що серед українського населення золото було і залишається в ціні, причому купляють його залюбки й угорці, тому що воно високої проби.  Українські геологи розповідають, що мужіївське золото видобували на Закарпатті на­віть кельти і римляни. Тисячоліття потому тут вже порядкували турки Османської імперії. Якою могла бути тоді техніка? Звісно, примітивною. Рудокопи користувалися виключно кайлами, грабарками і світильниками. Сучасні шахтарі вряди-годи відко­пу­ють у старих штольнях древні знаряддя праці.

У наш час в районі мужіївської гори повним ходом йде будівництво другої черги золоторудника. Кошторисна вартість похилого стовбура шахти №2 – понад 11 млн-в гривень, близько 2 млн. дол. Цікаво, що так званий стовбур копальні збудований 20 літ тому. Однак у часи Радянського Союзу з ним не дуже хотіли бабратися, бо були доступніші золоті родовища, наприклад, у Сибіру або в Узбекистані, які давали до десяти тонн золота щорічно, а всього ця галузь промисловості видавала, як то кажуть, на-гора до 2-3 тис. тонн щорічно! Таке навіть Рамсесу Другому, який ходив по золоту, наче той півень по смітнику, не могло примаритися. Ех, золоті були часи… Та не для простого люду, звичайно, бо кошти від вирученого за кордоном металу вкладалися в космічні ракети, танки, літаки-винищувачі, артилерійські системи і – в кишені партійних бонз у Кремлі, які вже тоді жили при комунізмі.

Але й Мужіївське родовище на Україні вам – не абищо. Лише в шахті №2 залягають запаси руди потужністю в 200-280 тисю тонн. Глибина залягання невисока – 180 метрів. Від золотої жили шахтарів зараз відділяють 30 метрів. Видобуток золота за допомогою цієї шахти вже цьогоріч, на думку експертів. Може бути доведено до 2,5 т золота. Але склад враховувати при цьому складність родовища – четвертого ступеня. Важчого й не буває…

 Надія на підвищення цін

Поки що український уряд не дуже балує шахтарів: виділяю їм лише лімітовані кошти. А треба б – набагато більші, тому що наявна технологія дозволяє вилучати з руди лише 60 відсотків золота. Сусіди-румуни, скажімо, отримують 95%, завдячуючи шкідливим для екології ціанідам. Проте українці від такої ідеї навідріз відмовилися. А кращого методу, як не прикро, ТОВ “Закарпатполіметал” не має. Тож і залишається видобуток золота наразі нерентабельним.