Будинок терору
Голод в Україні не був наслідком несприятливих погодних умов чи недороду. Неврожаї траплялися завжди, про голод згадується і в „Біблії”. Був голод і за царату, і тисячі людей страждали, потребуючи допомоги. Проте й за часів царизму спустошення не чинилися з метою політичної помсти.
Голодомор в Україні свідчить про політичну помсту влади, дикта-тури. За писемними джерелами, урожай був не такий уже й поганий. Однак голод можна було передбачити, зважаючи на нереальні плани державних заготівель. Шолохов написав Сталіну про насильницькі, часом садистські методи, якими забезпечувалося виконання планів заготівель. Цей лист не справив враження на Сталіна. З відповіді вождя з’ясувалося, що заходи проводилися свідомо. Це була кара. Тобто, голод в Україні є свідченням політичної помсти, до якої схильні вдаватися лише криваві диктатори, які отримали найвищу владу, і нездатні до керівництва авантюристи.
Не раз доводиться чути, що за диктатури законів немає. Це не так. Диктатура має свої закони. Її закон – це відсутність закону. Відсутні закони у праві, відсутні закони в моралі, не є законом релігія, а віра – лише предмет постійного глуму і ненависті. В основі права за дикта-тури лежить відсутність права.
Голод в Україні – створений людьми. Його задумали сталінські пропагандисти, так само як інженери – будівництво в зоні вічної мерзлоти, Біломорканал, повернення течії рік, проект гігантської гідроелектростанції. Це й було здійснено – як своєрідне дострокове виконання п’ятирічки: з весни 1932 до осені 1933 року.
Якщо подумати про сім мільйонів загиблих, серед яких три мільйони дітей, то цей сатанинський план було перевиконано стаханів- ським методом. Унікальним в історії людства способом Сталін здійснив проти власного народу план масової ліквідації мільйонного масштабу. Його комісари багнетами заганяли назад у голодуючі села знесилених людей, які нерідко поповзом намагалися добратися до Києва. Дійшовши до канібалізму, люди їли дітей. Божеволіли, вбивали, чинили самогубство. Інстинкт самозбереження здолав усі інші інстинкти.
Із багатьох записів відомо, що у людей забирали всі продукти, збіжжя. У 1922 році радянський уряд ще прийняв допомогу західних держав, у 1932-му – вже ні. За повстання, які охопили всю країну, було покарано цілий народ.
Голод 1932 року в Україні був третім актом трагедії. Перший – це розкуркулення та масова колективізація, другий – селянські повстання, і лише в третій дії комуністична влада показала своє справжнє обличчя, засвідчивши: мільйони жертв – ніщо заради обраної мети. У 1930 році на всій території СРСР прокотилася потужна хвиля селянських повстань. Це вимагало покарання. У селян забирали зерно, відправляли його на продаж. Сільське населення було зачинене у своїх селах. Голодували цілими сім’ями. Військові підрозділи пильнували, щоб люди, рятуючи власне життя, не втікали. На залізниці київського напрямку провідникам було наказано опускати завіски у купе, коли поїзд проходив повз села, охоплені голодом. Пасажири не повинні були бачити спотворених голодом людей, які підбиралися до самої колії, виснажених матерів, що піднімали до поїздів своїх дітей, які захлиналися від крику.
Пізніше виконувати цей наказ вже не було потреби: у спустошених голодом селах знесилені люди вже не могли пересуватися. Формувалися спеціальні бригади, щоб збирати по селах померлих.
Голодомор в Україні – це свідчення того, чого варте людське життя за тоталітарної диктатури. Це свідчення безмежної ненависті до бунтарів, свідчення тотального банкрутства режиму, викликаного на-сильницькою індустріалізацією та колективізацією.
Ми, нащадки, маємо все це ясно розуміти. Слід бачити відмінність між голодом 1922 року – який виник і, безперечно, був підсилений політичним втручанням, – і голодом 1932 року, який було викликано. Про голод 1922 року у світі знали. Знали і намагалися якимось чином допомогти. Правду про голод 1932-1933 років Сталін тримав у таємниці. Однак усяка таємниця рано чи пізно стає відомою.
На конференції, присвяченій цьому питанню, ми зможемо почути виступи, які ведуть нас слідами жахливого явища, якому відмовляється вірити людський розум. Наш обов’язок знати, що трапилось тоді в Радянському Союзі, що трапилось на сході Європи.
